Все обійшлося. Прибув якраз вчасно. Виявляється — старий, але впевнений у собі кінь борозни не зіпсує. Сьогоднішній “закатик” мій.
А той ліхач, з суміжної реальності - можливо десь забрьоханий, стирчить в кюветі, безпомічно розводячи руками. Чухає ріпу, думаючи що робити далі. Йому тепер точно не до зірок.
Ось і виходить, що розвилка одна, а реальностей від неї відходить як мінімум чотири. “Старий кінь що встиг — я”, “Відчайдушний пацан що встиг”, “Ліхач що встряв”, (і будемо чесними), “Тупий кінь що не встиг”. А якщо замислитися — то там цілий букет, безперервний спектр найрізноманітніших проміжних варіантів. Зі своїми переплетіннями, мікро-розвилочками. Все що можливо і неможливо уявити. Якщо не суперечить законам фізики - отже таке може трапитися. Якщо всесвіт справді безкінечний, при нескінченній перетасовці скінченної кількості карт які можуть між собою взаємодіяти – рано чи пізно стануться всі можливі комбінації. А після вичерпання всіх можливих варіантів, безкінечна перетасовка продовжуватиметься далі, і знову випадатимуть, але вже лише ті що траплялись раніше. І таких повторів буде нескінченна кількість. І навіть таких що відрізнятимуться положенням лише одного атому.
Все що може трапитися – обов’язково трапиться нескінченну кількість разів. Не трапиться ніколи лише те, що за межами можливих комбінацій….
А чи можливий такий офігенний «калейдоскоп»? – осягнути це розумом неможливо.
Можливо “Кінь-ліхач” умудрився злетіти у кювет навіть з асфальтної дороги, а потім вирвався, і все ж встиг до заходу..... Можемо лише уявляти. Кінь-ліхач може лише уявляти мене, але ніяк не може бути в двох реальностях одночасно, засвідчити більш ніж одну реальність.
Ту, що являється для нього історичною, з незмінним мов граніт минулим, адже минуле, це лише історична послідовність дверей, у які ти увійшов. Кожен момент можна вчинити лише так, і цей єдиний вчинок відсікає назавжди всі інші невикористані можливості, і ті наслідки і нові можливості що могли б послідувати ... Але якщо ти не ввійшов у якісь двері, це не значить що кімнати за ними перестають існувати. Просто про те, що знаходиться в цих кімнатах ти ніколи більше не дізнаєшся, бо вже пройшов далі по коридору….
Що як наша свідомість (щоб воно не було), щоразу приймаючи рішення – лише перестрибує з однієї колії раельності, на колії іншої реальності. Котра в даний момент має ідентичну і нерозрізниму матрицю. Котрі в наступний момент вже різняться тим, що «ліхач» повернув направо, а «кінь» - на ліво. І скільки існує таких «гуляючих свідомостей», і чим вони між собою різняться в принципі, окрім траєкторії пройденного шляху?
Маю бути лише тільки вдячний, що моя мирова лінія перетнулася на цьому перехресті з мировою лінією цього прекрасного заходу Сонця. І що мирові лінії наявних хмаринок пролягають трішки в стороні, щоб не затьмарити мені цих рожевих променів.
Що маю честь бути живим свідком цієї феєрії.
Якщо насправді (слідуючи даній логіці) - ланцюжок причин і наслідків суцільний і нерозривний, отже має сенс дякувати заразом за всі ланки без винятку. За всі причини і всі наслідки. Що були... І ті, свідком і частиною яких ще доведеться стати....
Ще розібратися б кому саме дякувати? – чи існує щось поза всеосяжними ланками, що обмежені самою можливістю існування – очевидно що ні.
Так чи можливо виділити щось окреме з суцільного сплетіння ланцюжків, що жорстко і нероздільно взаємопов'язані – також ні, а отже будь-який виділений фрагмент лише частина всеосяжної суцільності...
Тож напевно, має сенс дякувати лише всьому без винятку і за все без винятку.....
Ось така вийшла стімпанкова, панкосмічна, типу молитва..
Психоделічна місцина ця Абіссінія. Тут навіваються справді масштабні думки.
16:52 - Прибув на місце спостережень.
Як же я люблю свою рідненьку реальність… Тріумфуючи, зафіксував чарівний захід зірки що зветься Сонцем.
Просмотров: 524